Tento rok sa dvere prešovského kina Scala otvorili, aby privítali návštevníkov na premietaní domácich a zahraničných filmov. Festival POCITY sa začal vo štvrtok 6. októbra a prvý deň bol venovaný „Pocitom susedov“, a to nielen celovečerným, ale aj krátkym filmom.
Ja, ako patriot materského umenia, som si vybrala, podľa môjho názoru, najvýnimočnejšiu a najumeleckejšiu sekciu „Krátke filmy z Ukrajiny“. Ako cudzinca ma prekvapil malý počet fanúšikov nekomerčnej kinematografie: v sále bolo len šesť divákov vrátane mňa, vďaka čomu bola atmosféra v sále komorná.
Prvý dramatický film In joy od Mariny Roshchiny bol o Kateryne, mladej slobodnej matke. Zamiluje sa do muža, ktorému nemá odvahu povedať, že má syna. Ako sa ich vzťah rýchlo rozvíja, je čoraz ťažšie udržať tajomstvo. Rozhoduje sa medzi svojím osobným životom a zodpovednosťou za syna. Film bol ocenený ako najlepší na festivale Molodist 2019 a na Medzinárodnom filmovom festivale v Odese (informácie pochádzajú z imdb.com). Vzťahy medzi rodičmi a deťmi, hádky, nadávky, otvorené sexuálne scény – skutočný vír života, ale podľa môjho názoru nebola úplne odhalená minulosť Kateryny, vzťah medzi hlavnou hrdinkou a jej matkou. Film nás necháva premýšľať: Čo bude ďalej? Vráti sa žena so synom domov k matke, alebo si bude hľadať nový domov?
Krátky animovaný film Petrivka – requiem od Kateryny Voznicovej bol o dobrodružstvách dezorientovaného subjektu v podmienkach spontánnej dekomunizácie. Opisuje krátky okamih topografického a akustického zmätku pri prerušení zvyku. Ako tvrdí samotná režisérka, dôvodom vzniku filmu bolo premenovanie stanice Petrivka, čo malo za následok nahovorenie staníc kyjevského metra novým hlasom. Animácia navštívila festivaly Molodist 2019, Open Night 2019, Linoleum 2019 (podľa bigshort.com.ua). Pre slovenského diváka bol tento film pomerne ťažký na interpretáciu, pretože ani ja, Ukrajinka, som nedokázala a stále nedokážem úplne pochopiť myšlienku animácie a samotný námet. Zdá sa, že autori diela počítali s kyjevskými divákmi.
Deep love Nikitu Lyskova je tapisériou ukrajinských situácií: psychedélia a susedské nezmysly vo farebnej a grotesknej punkovej komédii. Film sa zúčastnil na mnohých festivaloch a získal ocenenia vrátane Grand Prix na festivale Dok Leipzig (Nemecko),
Masters, PÖFF shorts (Estónsko), Animocje Festival (Poľsko) a Turku Animated Film Festival (Fínsko). Mimoriadny titul, ktorý vo mne vyvolal takmer všetky štádiá prijatia: 1. popretie – takáto animácia nemohla byť vytvorená z daní občanov; 2. hnev – nebol iný spôsob, ako zobraziť tak dôležité otázky Ukrajiny? Bolo nutné vytvoriť animáciu inšpirovanú LSD? 3. depresia – nerozumiem, prečo sa tento horor premieta aj na zahraničných festivaloch; 4. akceptácia – animácia si zaslúži pozornosť, je síce zvláštna, ale zostáva v hlave dlho a problémy sa v nej zväčšujú každú hodinu po pozretí, pohlcujúc všetky negatívne emócie, zanechávajúc rešpekt pred nezvyčajným štýlom autora.
Roman Blažan v dokumente Enter through the balcony skúma, ako sa ukrajinské balkóny v priebehu desaťročí vyvinuli do jedinečnej a nekontrolovateľnej architektonickej formy. Film rozpráva príbeh nielen balkónov, ale aj ich majiteľov na celej Ukrajine. Dokument získal Cenu divákov na Medzinárodnom festivale krátkych filmov, ArchFilmLund, Brisbane International Film Festival. Ukrajinci, ktorí už dlho neboli vo svojej vlasti, mohli pocítiť atmosféru rodnej architektúry, rodnú mentalitu. Tento film je predovšetkým o Ukrajincoch, našej histórii a kultúre. Cítili sme sa, akoby sme boli na balkóne so šálkou kávy, pozerali na námestie plné ľudí a rozprávali sa o živote. Sme síce rozdielni, z rôznych krajín, ale takáto atmosféra nás zbližuje, akoby sme sa poznali už niekoľko rokov.
Je škoda, že mladí ľudia nenavštevujú takéto podujatia, nesnažia sa spoznať nekomerčné umenie svojich susedov. Na Ukrajine sa konajú pouličné filmové festivaly, ktoré sponzoruje Ministerstvo mládeže a športu, Štátne kino, takéto podujatia majú voľný vstup a ukrajinská mládež si nenechá ujsť príležitosť pozrieť si filmy rôznych tvorcov, pre festival POCITY by to bol dobrý experiment, takpovediac, pritiahnuť pozornosť nielen fanúšikov filmu, ale aj nováčikov v tejto oblasti.
Festival POCITY nie je len festival, je to hľadanie niečoho nového, výnimočného, hľadanie nových ľudí a pocitov. Počas premietania sa dostavili nové emócie, vytvorila sa atmosféra, akú som nikdy predtým necítila. Neviem, kto sú ľudia, s ktorými som sledovala animácie a filmy, ale stali sme sa blízkymi, jedným organizmom, ktorý sa pohyboval na ceste kultúrnosti a poznania nášho rodného, zároveň niečoho nepoznaného. Odporúčam každému, aby na budúci rok zažil tieto pocity, aby sa naplnili napríklad aj modernou kultúrou Ukrajincov.
“Почуття” українців на екранах словацьких кінотеатрів
Цього року двері пряшівського кінотеатру Scala відчинилися для відвідувачів на показ вітчизняних та зарубіжних фільмів. Фестиваль POCITY розпочався у четвер, 6 жовтня, і перший день був присвячений Почуттям сусідів”, причому не лише повнометражним, але й короткометражним фільмам.
Я, як патріот рідного мистецтва, обрала, на мій погляд, найбільш яскраву та мистецьку секцію „Короткометражні фільми з України“. Мене, як іноземку, здивувала невелика кількість шанувальників некомерційного кіно: в залі було всього шість глядачів, включаючи мене, але цей факт зробив атмосферу інтимною.
Перший драматичний фільм In joy Марини Рощіної розповідає про Катерину, молоду матір-одиначку. Вона закохується в чоловіка, якому не має сміливості сказати, що у неї є син. Оскільки їхні стосунки швидко розвиваються, зберігати таємницю стає дедалі важче. Вона обирає між особистим життям та відповідальністю за сина. Фільм отримав нагороду за найкращий фільм на кінофестивалі Молодість 2019 та Одеському міжнародному кінофестивалі (інформація з сайту imdb.com). Стосунки батьків і дітей, сварки, лайка, відверті сексуальні сцени – справжній вир життя, але, на мою думку, не до кінця розкрито минуле Катерини, стосунки між головною героїнею та її матір’ю. Фільм змушує замислитися: „Що далі? Чи повернеться жінка з сином додому до матері, чи буде шукати новий дім? “.
Короткометражний анімаційний фільм Petrivka – requiem Катерини Возниці розповів про пригоди дезорієнтованого суб’єкта в умовах стихійної декомунізації. Він описує коротку мить топографічної та акустичної плутанини, коли звичка порушується. Приводом для створення фільму стало перейменування станції „Петрівка“, як стверджує сама режисерка, в результаті чого станції київського метрополітену були озвучені новим голосом. Анімація побувала на фестивалях Молодість 2019, Open Night 2019, „Лінолеум“ 2019 (за матеріалами bigshort.com.ua). Для словацького глядача цей фільм був досить складним для сприйняття, адже навіть я, українка, не змогла до кінця зрозуміти ідею анімації та саму тематику. Схоже, автори роботи розраховували на київського глядача.
Deep love Микити Лискова – це гобелен українських ситуацій: психоделія і сусідські дурниці в колоритній і гротескній панк-комедії. Фільм брав участь у численних фестивалях та здобув нагороди, серед яких Гран-прі на Dok Leipzig (Німеччина), ще одному конкурсі Masters, PÖFF short films (Естонія), Animocje Festival (Польща) та Turku Animated Film Festival (Фінляндія). Неординарна картина, яка викликала в мені майже всі стадії прийняття: 1. заперечення – така анімація не могла бути створена за податкові гроші громадян; 2. злість – невже не було іншого способу показати такі важливі проблеми України? Чи потрібно було створювати анімацію в стилі ЛСД? 3. депресія – не розумію, чому цей фільм показують на закордонних фестивалях; 4. прийняття – анімація заслуговує на увагу, хоч це і дивно, але вона надовго залишається в голові і осмислення проблематики збільшується з кожною годиною після перегляду, вбираючи в себе всі негативні емоції, залишаючи повагу перед незвичайним стилем автора.
Документальний фільм Романа Блажана Enter through the balcony досліджує, як українські балкони протягом десятиліть перетворилися на унікальну та неконтрольовану архітектурну форму. Фільм розповідає історію не лише балконів, а й їхніх власників по всій Україні. Фільм здобув перемогу на International Shorts Film Festival, ArchFilmLund, Brisbane International Film Festival. Українці, які давно не були на Батьківщині, змогли відчути атмосферу рідної архітектури, рідної ментальності. Цей фільм насамперед про українців, нашу історію та культуру. Ми відчували себе наче на балконі з філіжанкою кави, дивилися на площу, повну людей, і розмовляли про життя. Ми можемо бути різними, з різних країн, але така атмосфера зближує нас, ніби ми знаємо один одного багато років.
Шкода, що молодь не відвідує такі заходи, не намагається познайомитися з некомерційним мистецтвом своїх сусідів. В Україні існують фестивалі вуличного кіно, які проводяться за підтримки Міністерства молоді та спорту, Держкіно, такі заходи мають вільний вхід і українська молодь не втрачає можливості переглянути фільми різних режисерів, для фестивалю POCITY це був би гарний експеримент, так би мовити, привернути увагу не тільки кіноманів, а й новачків у цій сфері.
Фестиваль POCITY – це не просто фестиваль, це пошук чогось нового, чогось особливого, пошук нових людей і почуттів. Під час перегляду з’явилися нові емоції, була створена атмосфера, яку я ніколи раніше не відчувала. Не знаю, хто ті люди, з якими я дивилася анімаційні фільми та кіно, але ми зблизилися, стали одним організмом, який рухався по шляху культури і пізнання рідного, в той же час чогось незвіданого. Рекомендую всім пережити ці почуття наступного року, наповнитися, наприклад, сучасною культурою українців.
Komentovať